Авторизація
A+ A A-

Європі загрожує енергетичний голод

  • Опубліковано в: -------

Європі загрожує енергетичний голодЩе один «довгожитель» з числа правителів арабських країн близький до втрати влади. Полковник Муаммар Каддафі, за деякими даними, втік з країни.

Його син кинув проти повсталих війська і лякає населення загрозою громадянської війни. У відповідь повсталі «клани» обіцяють перекрити поставки нафти з Лівії, а «чорне золото» на ринку впевнено дорожчає.

Хоча Лівія є сімнадцятою за площею країною світу (і четвертою в Африці), її населення, за офіційними даними, лише трохи більше 6 млн чоловік. Щоправда, реальних цифр не знає ніхто, оскільки свого часу Муаммар Каддафі ввів безвізовий режим в'їзду в країну для громадян інших африканських країн, і Лівія перетворилася у величезну перевалочну базу для нелегальних мігрантів, що прагнуть пробратися морем до Європи.

У той же час до революції 1969 року, в результаті якої до влади в країні прийшов Муаммар Каддафі, який формально не займає ніякого офіційного посади у владній ієрархії, Лівія була одним з найбільших експортерів нафти і газу. Підтверджені запаси газу в Лівії становлять близько 1,1-1,3 трлн куб. м. На думку експертів, застосування нових методів геологорозвідки дозволить збільшити підтверджені запаси газу до більш як 2 трлн куб. м. Запаси нафти, за наявними даними, тут складають понад 36 млрд барелів. Однак з 1970-х років внаслідок радикальної конфронтації Лівії з Заходом проти цієї країни послідовно вводилися все більш жорсткі санкції, в результаті чого експорт енергоносіїв різко знизився. У цей період Каддафі активно допомагав всіляким повстанським рухам в Африці і навіть за її межами, а також лякав країни Заходу своєю ядерною програмою.

Проте в 2003 році після американської окупації Іраку лідер Лівійської Джамахірії народної радикально переглянув свою зовнішню політику. Він оголосив про відмову від розробок зброї масового знищення, допустивши в країну міжнародних експертів, виплатив компенсації жертвам декількох великих терактів, організатором яких у Європі вважалася Лівія, а головне - почав підписувати нові енергетичні та військові контракти. Зокрема, вже в жовтні 2004 року почалася експлуатація підводної 520-кілометрового газопроводу Greenstream між Лівією й Італією (Сицилія), за яким щорічно експортується по 8 млрд куб. м зрідженого газу.

Що стосується зброї, то країни Заходу зняли тоді ж ембарго на його постачання до Лівії, хоча й не всі. Наприклад, США зберегли цілий ряд обмежень. Росія ж, навпаки, активно кинулася до Лівії і тепер ризикує втратити там всі інвестиції. Зокрема, в Лівії працює безліч російських громадян, які вже звертаються з проханнями терміново їх евакуювати. Після їх від'їзду під загрозою опиняться ряд уже підписаних контрактів на постачання техніки і зброї. Останній такий контракт був підписаний лише рік тому, 30 січня 2010 р, -. Мова йшла про постачання озброєнь, в тому числі стрілецьких, на суму близько 1,3 млрд євро.

Так що всі масштабні плани і проекти в регіоні тепер під загрозою. «Оновлена» у 2003 році лівійська Джамахірія цілком влаштовувала Захід, хоча всі розуміли, що ні «демократичним», ні навіть хоч скільки-небудь народним, враховуючи вельми низький рівень життя населення, цей режим назвати не можна. Тим не менш, Каддафі швидше підтримували, відносячи його до категорії «наших сучих синів». Вже хоча б тому, що, не уникаючи ісламістської риторики, як інші підкреслено «світські» арабські лідери, він успішно використав її, не дозволяючи в той же час ісламським радикалам організувати свої бази в його країні.

Тепер же режим Каддафі на межі падіння. Після того як стихійні безлади в одному з найбільших міст країни Бенгазі переросли в організовані дії проти поліції і військ, революція покрокувала по Лівії семимильними кроками. Каддафі, за даними зарубіжних ЗМІ (лівійських-то фактично і немає), втік з країни, імовірно до «друга Уго», тобто до президента Чавесу до Венесуели. Організувати опір повсталих намагався, втім, безуспішно, його син і спадкоємець, який обіцяв країні конституцію і реформи. Проте до його заяв вже мало хто прислухається, а спадкоємця лівійці не хочуть. У підсумку, до понеділка вже й столиця Тріполі була практично у владі повсталих, які захопили військові бази.

Визнання повалення Джамагирії доконаним фактом, швидше за все, справа одного-двох днів. А потім Заходу доведеться знайомитися з лідерами лівійських повсталих, яких можуть більш-менш добре знати хіба що в Італії, що зберігала тісні відносини з Лівією навіть у період дії міжнародних санкцій у зв'язку з тим, що недовгий час напередодні і під час Другої світової війни ця країна була окупована італійцями.

Тобто саме від такого нелюбимого багатьма, зате прагматичного і гранично цинічного прем'єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі буде залежати, чи продовжить європейська економіка отримувати лівійські нафту і газ в колишніх обсягах і зростуть чи їх поставки. А це може бути дуже актуально, адже в черзі на революцію варто Алжир - головний постачальник «блакитного палива» до Південної Європи. В Алжирі і так вже відбуваються безлади, мало того, він і завжди-то був аж ніяк не самою спокійною і стабільною країною регіону. І падіння режиму президента Бутефліка, ймовірно, не за горами після того як були повалені режими в Єгипті і межуючих з сходу з Алжиром Тунісі та Лівії, а в лежачої на захід від нього Марокко почалися заворушення.

В Алжирі, правда, як, наприклад, і в ще одній арабській країні Йорданії, влада вже пішли на поступки опозиції. Вони все ще сподіваються, що зможуть не дати безладів і протестів перерости в революцію. Абдель-Азіз Бутефліка, зокрема, погодився скасувати надзвичайний стан, що діє вже 19 років, а також пообіцяв надати теле-і радіоефір всім політичним партіям і знизити ціни на продовольство. Однак «Національне об'єднання за зміни і демократію» (об'єднаний рух всіх опозиційних сил, створене місяць тому), а також ряд профспілок та правозахисних організацій продовжують виступати за відставку алжирського президента.

І це при тому, що з усіх вже «постраждалих» арабських лідерів Бутефліка - самий «демократичний» - він прийшов до влади всього-на-всього в 1999 році та ПП ввів не просто так, а для боротьби з ісламістами, які до того часу відкрито нападали на поліцейських і захоплювали в заручники або просто вбивали іноземців. Але зараз, на хвилі «панарабской революції», як уже називають те, що відбувається на Близькому Сході і в країнах Магріба, той факт, що алжирський лідер залишається при владі всього лише 12 років, мало кого хвилює. Якщо сил вистачить, його напевно змістять, і армія, як у Єгипті або Лівії, навряд чи буде активно втручатися.

І що тоді буде робити Європа, втратила разом все свої основні «енергетичні комори» на півдні? Чи зможуть Норвегія, Росія і країни Перської затоки (якщо чутки про проблеми з проходом танкерів через Суецький канал не підтвердяться) замінити Алжир, Лівію і Туніс? Або Євросоюзу доведеться «енергетичне голодування»? На це питання відповіді поки немає.





 
 
 

Топ Новин

  • 1
  • 2
Попередня Наступна
Яценюк со штабом решает, как перезимовать без угля

Яценюк со штабом решает, как перезимовать без угля

Как пишет Свит24, антикризисный энергетический штаб Украины примет чрезвычайный план действий для стабильного прохождения отопительного...

Яценюк снова попросил поддержать его или уволить, - СМИ

Яценюк снова попросил поддержать его или уволить, - СМИ

Нынешний премьер Украины Арсений Яценюк в очередной раз попросил ВР поддержать его Кабинет министров. В...

Яценюк провел 5 часов на допросе в Генпрокуратуре

Яценюк провел 5 часов на допросе в Генпрокуратуре

Экс-премьер-министр Украины Арсений Яценюк прибыл сегодня, 11 октября, в Генпрокуратуру на допрос по делу о...

Яценюк предложил продать 1 млн га государственной земли

Яценюк предложил продать 1 млн га государственной земли

В воскресенье, 28 февраля, в программе "10 минутах с премьер-министром" Арсений Яценюк заявил о необходимости...