Акіра Куросава знімав все життя. Навіть будучи глибоким старцем, він зробив воістину шедевр – "Сни".
Здається все просто, і вже не раз зустрічалися як прийом – 8 коротких новел, на перший погляд, пов'язаних між собою тільки фразою: "Я бачив такий сон …." Насправді все набагато глибше. Там старовина і сучасність, причому сучасні фарби тьмяні, а давні, немов китайські вази, яскраві і філігранно опрацьовані до найдрібніших деталей.
Що б зрозуміти більшу частину новел до кінця, треба трохи поцікавитися японською історією та міфологією. В замальовці, де маленький хлопчик на світанку подивився потайки на весілля лис, немає ніякого божевілля – лисиця стародавній японський символ. Це дух, здатний перетворюватися на людину, він живе поруч, і якщо його потривожити – мстить людям, ввергає в пристрасті і гріхи, а потім спритно уникає відповідальності. Тільки Курасава міг таке зняти.
Суть новели насправді проста – не сунь свого носа в чужі справи, а сунувши вмій відповісти. Але як красиво все подано – і туман після дощу в секвойном лісі, і краплі падають з листя папороті. Коли спостерігаєш подібні образи, дивна і пронизлива японська музика звучить так органічно ….
А новела про персиковий сад! Ні, це не описати, це треба бачити! Все чітко, чисто по квітам. У кадрі не єдиного зайвого руху. Хочете знати за що так хвалять японський театр "Кабукі"? Подивіться фільми Курасави.
Епізод про повернення з програної війни солдата, і про його видіння в тунелі. У нас багато ветеранів подібних воєн та їхні проблеми Курасава непогано показав у цій новелі. Похмуре дійство в той же час воно чіпає за душу.
Фантасмагорія про радіоактивних мутантів знімалася дуже простими способами. У Японії багато сірого вулканічного піску, він начебто створений для похмурих алегоричних сцен …. Спершу все, що відбувається в цій новелі здається наївним і награним, але потім починаєш розуміти – Акіра Курасава все розказав без заумств, чистою мовою.
Я не буду описувати всі епізоди всых його фільмів, на не вистачить ні часу ні букв – кожен з них цікавий по своєму. Скажу тільки про останній – символ справжньої радості, в якому немає тілесного віку, є тільки один – вік душі.
Старому майстру ця новела особливо вдалася, напевно він дуже добре розумів, про що хотів розповісти своєму глядачеві … Зрілий, воістину зрілий майстер.
Автор статті: Олександр Федотов
