Ти прокидаєшся вранці і перший погляд падає на Нього, точніше на Його фото. Ось Він – гарний, мужній, неповторний, харизматичний, сексуальний… Або ж просто – Діма Каднай. Ти посміхаєшся Йому, а Він, як завжди, дивиться на тебе проникливим поглядом.
І ось ти вирушаєш назустріч новому дню. Назустріч новій мрії, новому бажанню. Ти так мрієш зустріти Його – того самого єдиного і неповторного. Але ж де? Як завжди – у фотоальбомі, що завжди у твоїй сумочці; на Його інтернет-сторінці, яку ти переглядаєш частіше, ніж дивишся у дзеркало; в телевізійному ящику, який ти вмикаєш усюди, аби не пропустити чергове шоу з Його участю. І так день за днем… Від початку «Шанса» і до кінця…А кінця немає!
Немає кінця у коханні. А можливо це не кохання? Адже як можна любити людину, яку зовсім не знаєш? Знаю! Я знаю кожну твою пісню. Я знаю усю Твою біографію. Я знаю усі сайти де є твоє фото. Я пам’ятаю кожен твій виступ. Я згадую кожен твій погляд. Я обожнюю твою посмішку. А Ти? Ти навіть не знаєш як мене звати і де я живу. З якими думками я прокидаюсь і засинаю (звичайно ж про Тебе!).
Скількі радості і страждань Ти приніс моєму дівочому серці. Скільки сміху і сліз я прлила через Тебе. Але таких як я – мільйон. І Ти – зірка для цього мільйону. Але як мені хочеться бути зіркою для тебе, Діма Каднай.
Автор статті: Чаплигіна Стефанія
