Міні-кафе з порожніх скляних пляшок спорудив сільський підприємець Петро Антонюк на трасі Київ-Ковель.
Вийшовши на пенсію, колишній киянин спочатку зайнявся випічкою хліба, що користується попитом у земляків. У яких, втім, вельми популярні і міцні напої.
«Коли я їздив по району, – розповів Антонюк журналістам місцевого телеканалу, – звернув увагу на те, скільки порожніх пляшок валяється біля доріг, у ярах і навіть на вулицях сіл. Задумався – а як їх можна використовувати? Спочатку сам збирав, а потім створив пункт прийому склотари – прямо на місці». Селяни тут в масі своїй безробітні, але п’ють. Тому бартер, запропонований Антонюком, для них виявився вигідний – за 400 порожніх пляшок він дає повну, непитущим – 20 гривень.
Технологія удосконалювалася в процесі будівництва. У результаті пляшки стали укладати шийкою до шийки в чотири ряди, потім заливати бетоном. Більше було не можна – розчин повз разом з пляшками. На всю споруду, а також на стежку, вимощену тими ж пляшками, укладеними денцями вгору, пішло більше 75 тис. судин. За задумом Антонюка, міні-кафе мало символізувати пляшку з-під шампанського, але нагадує зараз скоріше буддійську пагоду.
Втім, це мало бентежить проїжджаючих, охоче відвідують незвичайне кафе, де взимку навіть при мінімальному обігріві тепло, а влітку прохолодно. І що примітно – ніхто поки в цьому кафе міцно не захмелів. Як жартує господар, здивування заважає.
А підприємливий пенсіонер продовжує збір пляшок незважаючи на те, що завдяки його землякам вже очищена територія кількох навколишніх сіл. Петро Антонюк намітив побудувати з склотари ще й міні-готель. Начебто б вигідно, але от наслідувати його приклад односельці не поспішають. «Напевно, тому, що люди дуже люблять повні пляшки. Тому і працівників знайти важко», – нарікає підприємець.
