Схема: Громадяни дотують олігархів
Постійні вливання урядом у «Нафтогаз» загрожують економіці України
Основним механізмом, який застосовує уряд України для вирішення проблеми наявності у «Нафтогазу» коштів для розрахунків з «Газпромом», є збільшення статутного капіталу компанії.
Вперше до цього вдався уряд Юлії Тимошенко, а уряд Миколи Азарова перейняло цю практику.
На суму збільшення статутного капіталу «Нафтогазу» Міністерство фінансів України випускає облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) і вносить їх від імені держави в оплату за додаткові акції «Нафтогазу». Надалі НАК продає отримані ОВДП державним банкам і отримані кошти використовує для розрахунків з «Газпромом».
У свою чергу, державні банки для покупки ОВДП у «Нафтогазу» отримують кошти з бюджету або від Нацбанку України. Тобто, за великим рахунком, мова йде про схему, за допомогою якої легалізується використання державних коштів (у тому числі золотовалютного резерву України) для оплати «Газпрому» за поставлений в Україну російський газ.
Масштаб цієї схеми вражає: фактично за останні півтора року статутний капітал «Нафтогазу» було збільшено більш ніж у сім разів, або на 40 млрд грн (5 млрд дол.)
Використання такої схеми пов’язане з низкою досить великих ризиків для «Нафтогаз Україна». Так, отримані від збільшення статутного капіталу кошти витрачаються не на інвестиції (наприклад, на видобуток нафти і газу в Україну) і не на матеріально-технічне переоснащення компанії, а на оплату російському монополістові вартості природного газу, що постачається через ДП «Газ Україна» облгазам для подальшої доставки кінцевим споживачам.
При цьому облгази не поспішають розраховуватися з «Нафтогазом». Навіщо, якщо їх заборгованість перед НАК може просто так списати держава (як це відбулося в результаті ухвалення 12 травня ц.р. закону № 3319, згідно з яким списали 12,3 млрд грн заборгованості теплокомуненерго і облгазів перед «Нафтогазом»).
Таким чином, кошти від збільшення статутного капіталу «Нафтогазу» трансформуються у дебіторську заборгованість компанії з дуже малими шансами на її стягнення. Мізерність таких шансів пояснюється як дією мораторію на примусове стягнення заборгованості з підприємств ПЕК за законом № 2711, так і більш ніж лояльним ставленням держави до накопичення заборгованості у ПЕК. Все це перетворює «Нафтогаз» у структуру з красивими «паперовими» показниками, які, проте, не відображають реального стану справ.
Крім того, механізм збільшення статутного капіталу «Нафтогазу» для оплати вартості імпортованого газу носить скоріше надзвичайний характер і не може застосовуватися на постійній основі. Адже державний бюджет України та її золотовалютні резерви не бездонні, за станом бюджетних показників уважно стежить МВФ, а постійне використання у схемі дотування «Нафтогазу» державних банків негативно впливає на показники їх діяльності і значно збільшує для них фінансові ризики.
Постійні уливання коштів з боку уряду в статутний капітал «Нафтогазу» для подальшої оплати імпортованого газу є лише постійним вичерпанням «запасу міцності» української економіки і пов’язані з ризиками значного погіршення ситуації не тільки в паливно-енергетичному комплексі України, але і в банківсько-фінансовому секторі країни.
