Колись, ще до християнства, в Україні, у день зимового сонцестояння люди знали, що це є переломний період у природі. В цей час йде гостра боротьба добра і зла, постають поруч кінець і початок, бо 25 грудня день найкоротший, а ніч – найдовша.
Давня людина вважала, що за народними легендами в цю ніч відкривається світ (світ богів – небесний, світ людини – земний, світ підземних багатств та померлих предків – підземний). 25 грудня сонце вмирало, але потім знову народжувалося.
Всеслов’янська богиня неба Коляда (коло-сонце) народжується, живе і вмирає щодоби і щороку. За річний цикл сонце проходить той же шлях, що й природа і людина. Тоді людина вірила, що своїми магічними діями, обрядовими піснями, закликами вона може допомогти природі, Сонцю в боротьбі з темними силами. І Коляда – це перше свято на честь Сонця в річному циклі. Нею починаються зимові хліборобські святки. Різдво святкується на 15-й день після найдовшої ночі.
У різдвяних звичаях раніше і сьогодні ми бачимо ряд дохристиянських елементів, які мали своє призначення в тому, що закликали добрий урожай у наступному році, багатство і добробут господарям, щастя і здоров’я всім членам родини. Про все це співається в колядках. Колядки – це архітвори українського народу, і самобутність їх у тому, що в них гармонійно поєднується давнє і нове, загальнолюдське і національне, релігійне і світське. Інакше кажучи, колядка – це величальна пісня на честь Коляди, тобто Небесної матері новонародженого Сонця, матері Світла. Коляда славить початок нового річного кола обертання Землі навколо Сонця. Коляда-батько – уособлення Сонячного Хліборобського Духа. Недарма сніп пшениці (“дідух”) із застромленою ложкою за перевеслом вноситься в оселю тільки господарем перед вечерею. Ставиться на почесному місці – на покутті, під образами. Покуття – найпочесніше місце в хаті і завжди знаходиться у тому кутку, що до сходу сонця. Господар за традицією бажає всій родині радісних свят, здоров’я, щастя. “Дідух” з прадавніх часів уособлював дух предків, які приходять на Різдво у гості. А ще “дідух” – це священний культ хліба, возвеличення працьовитих господарів. До святвечірніх символів належать кутя, сіно, зубчики часнику, свічки, солома, горіхи, ласощі для дітей. Відродити у дітей шанування до членів родини, які збираються за одним столом і ділять святкові страви навіть з тими, хто знаходиться далеко від отчого порога, і з тими, хто не дочекався спільної вечері, дуже важливо сьогодні.
Є ще інше, церковне, тлумачення відзначення Різдвяних свят. Різдвяні свята – це сполука трьох свят.
Перший день – це свято Різдва Христового, тобто народження Святого дитяти – Ісуса, який прийшов, щоб відкупити рід людський через непослух наших прародичів. Різдво Христове – це найважливіша подія в історії людського роду, бо вона започаткувала християнську добу і стала висхідною точкою, від якої ми означуємо події світу. Від Різдва взяли свій початок і основу Богоявлення, Великдень, Вознесіння та ін.
Другого дня святкуємо Собор Пресвятої Богородиці. В службі цього дня церква звертає увагу на найближчих осіб Ісуса – Пречисту Діву Марію та Святого Йосипа. В цей день свята родина втекла до Єгипту, щоб врятувати від смерті Ісуса.
Третього дня – свято Первомученика Степана, який загинув за віру в Христа: це тлумачення виникло із прийняттям християнства.
