У день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались і носили по хатах відомий театр під назвою вертеп.
Походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, до 1600 -1620 років, коли цей гетьман відновив Київську братську школу і Академію.
Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп в Україні виник і найбільше поширився в 1591-1639 роках. Отже, маємо підстави вважати, що вже в XVII ст. виставляти на Різдво вертепну драму – це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай. Але якщо про вертеп взагалі ми маємо згадки в нашій літературі з XVII ст., то тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII ст. Причина цього криється, мабуть, в “усній традиції” вертепної драми. Текст вертепу напевно знали всі бурсаки, дяки та співаки в тодішній Україні, а тому записувати та ще й зберігати текст вертепу не було потреби.
Етнограф Микола Маркевич докладно описав вертеп другої половини XIX ст. “Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це – Віфлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом – відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі”.
Що ж до тексту вертепної драми, то це – цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що зветься “святою” – більш-менш стійка, а друга – народна, змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та здібностей самого вертепника.
Обидві частини – “свята” і народна – різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою “книжною” мовою з великою кількістю церковнослов’янізмів, а друга – створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.
З давніх-давен на Різдво збирається вся родина, а якщо прийдуть гості, навіть несподівані, їх обов’язково запросять до столу, бо вони, за повір’ям, принесуть на весь рік радість.
Традиційно готували гуску або індичку, а ще свинячу голову з хроном. Запечені ковбаски з м’ясом, гречкою, лівером, від яких теж слинки текли. Адже саме перед Різдвом заколювали кабанця. На Різдво обов’язково була й щедра кутя. Ласували й медовими шуликами з маком.
