Молодь прагне на Захід. Історію, яку ми вивчали в СРСР, писали москалі – вживаю це слово саме для того, щоб підкреслити – вся історія, яку зараз знають у Росії, – з підручників – дорадянських, радянських чи пострадянських – це історія промосковська.
Нехай зараз вигідно і модно говорити про якесь слов’янське єдність, що ми (слов’яни) завжди були разом. У цьому світі і підноситься бажання українців і білорусів – загальне! – Бути з Москвою. Але це бажання присутня тільки у пенсіонерів, котрі сумують по Союзу Радянському. Молодь прагне на Захід. Історію, яку ми вивчали в СРСР, писали москалі – вживаю це слово саме для того, щоб підкреслити – вся історія, яку зараз знають у Росії, – з підручників – дорадянських, радянських чи пострадянських – це історія промосковська. Для тих, кому цікаво повідомлю коротко іншу історію, історію багатовікової «дружби».
Коротка історія білорусько-українсько-московської «вічної дружби»
Те, що завжди згадується як якесь загальне слов’янська держава – Київська Русь – явище дуже нетривалий в часі. Єдність його трималося на мечі, а не на популярному тепер «слов’янську єдність». Цілком природно його історія закінчилася міжусобиці й розпадом у XI-XII століттях.
У IX столітті центром об’єднання слов’ян став Київ. Однак імперія Рюриковичів не була централізованою державою. Виділялися три центри, навколо яких групувалися дрібні князівства: Київ, Новгород і Полоцьк.
Князь Володимир, що запанував в Новгороді, захопив Полоцьк (взявши собі в дружини дочка полоцького князя Рогволода – Рогніду) і Київ, ненадовго об’єднавши країну. Але вже в XI столітті Полоцькі князі фактично не рахувалися з Києвом, борючись з ним за владу в Новгороді. У 1065 полоцькі дружини взяли в облогу Псков, а в 1066 штурмом взяли Новгород. У відповідь на це брати Ярославичі (сини Ярослава мудрого – сина Володимира і Полоцької княжни Рогніди) пішли війною на Полоцьку землю, де в 1067 році на берегах річки Немиги сталася згадувана в «Слові о полку Ігоревім» битва. У зв’язку з цією битвою вперше згадується місто Мінськ. Полоцький князь Всеслав віроломно (князі порушили клятву, дану на хресті) був узятий в полон. Але в 1068 році повсталі жителі Києва проголосили його своїм князем. Це князювання тривало 7 місяців, після чого знову почалася боротьба Києва і Полоцька.
Київський князь Ізяслав послав війська на Полоцьк, а полоцький князь пішов війною на Новгород, захопити який йому не вдалося. У 1071 році дві армії зустрілися і підписали перемир’я. У 1077 році війна почалася знову, в результаті якої Всеслав захопив Смоленськ. У 1084 році Володимир Мономах зруйнував Мінськ. На відомому з’їзді в 1097 р. в Любечі, де було закріплено роздроблення Русі, полоцькі князі не був присутній, що свідчить про їх незалежності від Києва. Князівство Туровський довго боролося за незалежність з Київським і тільки в 1158 році здобуло незалежність. Смоленське князівство (володіння кривичів) відокремилося в кінці 20-х років 12 століття.
Всі ці події розвивалися до возникновени Москви, яка чотири століття після з незрозумілих причин стала претендувати на збирачка слов’янських земель.
У першій половині 13 століття починає формуватися нове одне з найбільших в Європі держава, історія якого так старанно замовчується або спотворюється в Москві, Велике Князівство Литовське, Руське і Жемойтское. Потрібно відзначити, що літописна Литва перебувала на території сучасних східно-литовських і північно-західних білоруських землях (у російських дослідженнях і підручниках прийнято говорити, що литовці підкорили білоруські та українські землі, що не відповідає реальності). З часом ця держава простяглася від Балтики до Чорного моря і на відміну від Русі Московської уникнуло татарського ярма. Першою столицею ВКЛ був білоруський місто Новогрудок, з 1323 місто Вільно (сучасний Вільнюс).
Кінець 13-кінець 14 століття – реалізація «загальноросійської програми»: об’єднання російських земель під владою ВКЛ. Поступово в князівство увійшли: Полоцьке, Мінське, Вітебське, Волинь, Брянщина, Смоленщина, в 1362 році після перемоги князя Ольгерда над татарами до ВКЛ відходить Київщина і Поділля. В кінці 60-х 14 століття Чернігово-Сіверської землі.
У 1385 році князь ВКЛ Ягайло став королем польським, об’єднавши під своєю владою Польщі та ВКЛ (чим не слов’янська держава?). У цей час Московська Русь перебувала під татарами.
Князь ВКЛ Вітовт в 90-х роках відновив програму об’єднання слов’янських земель і почав тиск на схід, намериваясь запанувати у Великому Новгороді, Москві, Пскові, але зазнав поразки від військ Золотої орди на річці Ворсклі у 1399 році.
У 1410 році об’єднані воску ВКЛ і Польщі розбили під Грюндвальдом війська Тевтонського ордену.
Останні два десятиліття правління Вітовта (10-20 роки 15 ст) стали часом найбільшого піднесення і домінації ВКЛ у східно-європейському регіоні. Їм контролювалися події в Москві, йому присягали на вірність князі тверські, рязанські, під його опікою знаходилося Кримське ханство. Кордон його володінь доходила до міста Можайська з 107 верст від Москви, включаючи Смоленську і частково сучасні Тульську, Калузьку, Орловську області Росії.
З 1440 по 1490 великокнязівський трон займає Казимир Ягайлович, який одночасно з 1447 року був і королем польським. Це були мирні 1952 в історії ВКЛ – найбільшої європейської держави того часу, але в цей час починає збирання слов’янських земель звільнилася від ярма Москва.
Державною мовою ВКЛ була старобелоруська (тоді він і називався російською). У ці часи ВКЛ переживало свій золотий вік. Воно було органічною частиною Європи, в університетах якій навчалися вихідці ВКЛ. У цей час Ф. Скарина починають друкувати книги. Перша білоруська книга була видана у Кракові в 1483 (вже через 28 років після винаходу друкарського верстата). Версія білоруська Біблія вийшла в світ у 1517 році (перша друкована книга в Москві вийшла тільки в 1573 році, відставши від першої книги майже на 120 років). ВКЛ робить величезний вплив на культурне життя Московії («російський» першодрукар І. Федоров – білоруського походження). «Граматика» Мелетія Смотрицького на довгі роки стала підручником, за яким (у тому числі і російські) вчилися писати. Забігаючи наперед, зазначу, що початок російському віршування поклав наставник царських дітей Симеон Полоцький – виходець з Білорусі. Відзначимо, прийняте в російській історії ставлення до білорусів і українців як до малоосвіченим напівдиких народам більше прийнятно для часів, коли ці народи потрапили під владу Москви.
З кінця 15в. все більш відчутний вплив на внутрішньополітичне життя ВКЛ надає Велике князівство Московське. З цього часу починаються майже безперервні війни (з перемінним успіхом) між двома слов’янськими князівствами. Протистояння ВКЛ і Московії можна розглядати, як війну демократичного (на ті часи) західного центру об’єднання слов’ян і самодержавного східного центру (результат цього протистояння показав, що самодержавний держава з одноосібної владою більш підходить для ведення війни, ніж демократія).
В кінці 50-х років 16 століття почалася Лівонська війна, яка принесла незліченні лиха на землі ВКЛ.
У 1558 р. Іван Грозний почав війну за Лівонію, зіткнувшись з інтересами ВКЛ. Військові дії були перенесені на територію Білорусі, захопивши в 1563 і по-варварськи розграбувавши найстаріший місто Білорусі Полоцьк (862г.). У цей важкий час князю ВКЛ довелося піти на більш щільне єдність з Польщею і в 1569 році була укладена Люблінська унія, по якій до Польщі відійшли землі: Підляшшя, Київщина, Волинь і Поділля. Відповідно до цієї унією Польське королівство і ВКЛ об’єднувалося в одну державу Річ Посполиту (республіка польсько-литовська) – цю назву можна прочитати на польських монетах навіть радянських часів.
З утворенням Речі Посполитої геополітична ситуація на європейському континенті змінилася – утворилося нове велике і могутнє держава.
У 1579 р. король і князь РП Стефан Баторій повернув князівству Полоцьк і переніс військові дії на російську територію.
У 1582 р. Лівонська війна завершилася підписанням Ям-Запольського перемир’я, за яким всі землі залишалися у довоєнному володінні.
У кінці 16-початку 17 століття в правлячих колах РП була популярна ідея приєднання до РП Московії.
Від політичних дій перейшли до військових – похід Лжедмитрія в 1604 і в 1607 рр.. У військову компанію 1609 військо РП повернуло собі Смоленськ, а в 1610-1612 рр.. володіло Москвою. Це їх вигнало народне ополчення Мініна і Пожарського, що зараз оголошено в Росії державним святом – по суті перемога одного слов’янського народу над іншим і крах ідеї загальнослов’янської об’єднання навколо західного центру – РП. Те, що повторилося набагато пізніше (у 1793г.) – Але з об’єднанням навколо Москви – що і представляється «москалів», як велике єднання слов’янського народу (чому не 1610-1612 рік?).
У 1632-1634 знову розгорілася війна між РП і Московією, але крім жертв це нічого не дало. Але це переломний момент, з якого поступово домінуюча роль перейшла від РП до Росії.
У 1648-1651 роках в ході антифеодальної війни під керівництвом Хмельницького (який планував створення незалежного від РП держави) територія РП стала ареною громадянської війни. У результаті поразок Хмельницький був змушений піти на союз з Росією.
У 1654-1657 р. Білорусь стала плацдармом для нової війни Росії та РП. Цар Олексій Михайлович під виглядом допомоги військам Хмельницького з 100-тисячним військом окупував значну частину Білорусі, опанувавши в 1655 р. Мінськом і Вільно. Втручання Швеції у війну не залишило військам РП жодних шансів. Саме в ці часи з’явилися перші білоруські партизани, які перебивши московські гарнізони звільнили безліч міст.
З 1659 року військові дії поновилися, але на цей раз удача була на боці військ РП, і влітку 1660 року корпус Сапєги розбив під Ляховича групировки московського воєводи Хованського, а восени була розгромлена армія Долгорукого.
У грудні 1667 року в д. Андросова було підписано мирну угоду на 13,5 років. Смоленщина і Сіверська земля відійшли до Росії, а Україна була розділена по Дніпру – Лівобережжя з Києвом відійшло до Росії.
Під час цієї війни в результаті голоду, епідемій і військових дію загинуло близько половини населення Білорусі, а деякі білоруські райони втратили близько 70% жителів. З 1648 по 1716 рр.. землі РП були майже безперервно охоплені війнами. Крім зовнішньої агресії землі РП стають ареною постійних міжусобиць між магнатами.
Під час Північної війни Білорусь знову стає ареною військових дій. РП опиняється під змінним впливом Росії, Прусії та Австрії.
У 1772 році в Петербурзі підписуватися трактат між Австрією, Пруссією і Росією про 1-му розділі РП, в результаті якого кожна з країн відхопила собі по великому шматку території.
3 травня 1791 в РП прийнята Конституція. Противники Конституції спираючись на самодержавну Росію скликали військово-політичний союз названий Торговицької конфедерацією. У 1792 році Росія ввела війська на територію РП. У результаті чого Конституція була скасована, а в 1793 році відбувся 2-й розділ РП. До складу Росії увійшла центральна Білорусь разом з Мінськом і частково українські землі.
З метою повернути незалежність почалося повстання Костюшки (уродженець Брестщини, учасник війни США за незалежність, бригадний генерал), яке було придушене військами Суворова.
У 1795 році був здійснений третій розділ РП в результаті якого це держава перестала існувати. До Росії відійшли західно-білоруські землі. З цього моменту можна почати відлік великої дружби Росії, Україні та Білорусі – які завжди були разом.
Не дивно, що навала Наполеона, який обіцяв відновити Річ Посполиту, в 1812 році сприймалося великою частиною населення як визволення. Визначення цієї війни як «Вітчизняна» не підходить для територій колишньої держави РП. Суспільство розкололося на два табори.
1 липня 1812 у Вільно створюється уряд ВКЛ, що в умовах окупації не могло мати реальну владу. Війна принесла Білорусі незліченні втрати.
Ідея відновлення РП жила в умах людей. У 1830 році спалахує повстання, яке було придушене царськими властями у 1831 році. Наступне повстання за незалежність сталося в 1863 році, і воно було жорстоко придушене. Царський уряд намагався всіма силами витравити з народу пам’ять про минуле країни. Землі віддавалися російським поміщикам, а польські, білоруські та українські посилалися в глиб Росії. «Смуга осілості» призвела до того, що в містах більшість складали євреї. Не визнавалося своєрідність українського і білоруського народу, які вважалися росіянами, зіпсовані польським впливом. Сама земля називалася Північно-західним краєм. Білоруська мова, на якому була видана третя у світі Біблія, називався селянським, що змушувало представників народу соромитися своєї мови. Але цей тиск призвело і до зростання національної свідомості, виникнення національних літератур.
На цьому, мабуть, і закінчимо історію дружби, коротко зауваживши, що у ХХ столітті Білорусь і Україну пережили ще дві німецькі (3 +3 року) і одну польську окупацію. З 1921 року величезна частина Західної України (та, де зараз перемагає Ющенко) і Білорусі до 1939 року належало Польщі. При найменшій можливості землі Білорусі та Україні намагалися відокремитися від Московського центру, що і сталося остаточно (сподіваюсь) у 1991 році.
Висновок
Вся 1000-річна історія взаємин земель, які зараз називаються Росія, Україна і Білорусь (до речі, країна називається Білорусь, а в Москві її як і раніше називають Білорусь) це боротьба за незалежність один від одного, або боротьба за об’єднання, яка не приносила нічого крім численних жертв. Всі розмови про вічну дружбу народилися не так давно, коли було не прийнято говорити про великої історії ВКЛ і багатовіковій боротьбі заходу і сходу на теренах цих країн. Спільне життя (з мрією про відновлення незалежності) з Росією не перевищить і 200 (останній розділ РП 1795 рік – розвал СРСР 1991) років, а багатьох земель менше 100 років. У той час як наша спільність з Європою (тільки з Польщею більше 400 років) куди триваліший. Зараз, коли вся Європа об’єдналася, Білорусі та України потрібно відновити справедливість і стати одним цілим з Євросоюзом.
Дмитро Дрозд
Джерело: stihi.ru
