В Україні катастрофічно не вистачає грошей. Влада йде на надзвичайно непопулярні заходи для того, щоб хоч якось наповнити бюджет.
В своєму прагненні залатати дірки уряд не робить різниці між соціальними групами. Скорочення соціальних програм органічно супроводжується підняттям комунальних тарифів, підвищення акцизів – погіршенням умов для ведення підприємницької діяльності, закриття шкіл відбувається синхронно з таким самим закриттям лікарень.
Владу навіть не можна звинуватити в наявності певних територіальних симпатій. Рідний для неї Донбас сьогодні страждає не менше, а часом і більше, ніж інші частини нашої Батьківщини.
Всі повинні затягнути паски, припинити скаржитись, як радить Янукович, та взяти в руки лопати, як радить Азаров.
Такий рівний підхід не міг би не викликати загальне схвалення, якби не одне але. Є ціла каста, життя яких оминули «покращення».
До цієї багаточисельної касти належать найзаможніші представники нашого суспільства, які до того ж не беруть ніякої участі у створенні національного продукту. Мова йде про корупціонерів.
Власники елітної нерухомості та спортивних авто, шикарних годинників та брендованого одягу, вони не платили, не платять і не очевидно не планують платити жодних податків. Їхні декларації викликають щире співчуття і бажання негайно надати їм матеріальну допомогу. Від якої, до слова, більшість з них також не відмовляються.
За двадцять років систематичного пограбунку України представники корумпованого чиновництва накопичили такі статки, з якими складно порівняти навіть золотовалютні резерви НБУ. Більшість з них не намагались вкладати кошти в бізнес, натомість максимально задовольнячи своє прагнення розкоші.
Проте саме такий їхній споживацький підхід створив для України той матеріальний резерв, який сьогодні може допомогти нам вийти з кризи та провести справжні системні реформи.
Як відомо, концепція оподаткування доходів є сучасною новацією і потребує кількох передумов: грошової економіки, точного обліку та розуміння видатків та надходжень та суспільства з усталеною традицією правдивих фінансових документів. Впродовж більшої частини історії людської цивілізації ці умови були відсутні, а податки стягувались на основі інших факторів. Податки на багатство, соціальне становище, право власності на знаряддя виробництва(як правило, землю і рабів) були найбільш поширеними.
В Україні досі бракує передумов для чіткого визначення доходу особи. Саме тому значно простіше визначити дохід того чи іншого чиновника через майно, яке належить йому або членам його родини.
У випадку, якщо державний службовець або народний обранець не здатні пояснити легальні джерела набуття такого майна, з нього має бути стягнено податок на дохід фізичної особи у розмірі 17% від оціночної вартості майна, а також єдиний соціальний внесок у розмірі 40% від оціночної вартості майна.
Така особа отримує податкову амністію і не може в подальшому бути притягнена до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків. Водночас така особа може бути притягнена до кримінальної відповідальності за посадові злочини або хабарництво, у випадку доведення її вини правоохоронними органами.
З метою уникнення перевантаження податкових органів обов’язковій перевірці з застосуванням непрямих методів визначення доходу будуть піддані лише державні службовці 1-3 категорій. Решта зобов’язані задекларувати своє майно самостійно.
Реалізація такої програми не лише сприятиме ствердженню в Україні соціальної справедливості, але й забезпечить десятки мільярдів доларів додаткових надходжень до Державного бюджету України, Пенсійного фонду та інших соціальних фондів.
Олександр Данилюк, координатор Громадянського руху Спільна Справа
http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/acba/a36554
