Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров пояснив, чому була припинена діяльність Федеральної національно-культурної автономії українців Росії. Історія з ліквідацією цієї автономії мало висвітлювалася в російських ЗМІ – хоча і дійшла до Верховного суду країни, який підтвердив рішення попередніх інстанцій. Але до заяви міністра здавалося – і це підтверджували судові рішення, – що мова йде виключно про процедурні порушення, які й привели до сумного кінця.
Голова російського зовнішньополітичного відомства розставив крапки над i – за його словами, автономію прикрили тому,
що її керівники займалися політичною діяльністю, спрямованою на підрив російсько-українських відносин. Ну просто лікарі-шкідники якісь!
Колишній керівник української автономії Володимир Семененко розповів, що Міністерство юстиції звернулося до суду з пропозицією про закриття автономії, грунтуючись на результатах перевірки її діяльності. Політичними ці порушення явно не були. Але був лист у міністерство пана Журавльова, який дорікав керівництво автономії в політичних диверсіях. У чому ці диверсії виражалися? По-перше, в тому, що пан Семененко дав інтерв'ю радіо "Свобода" – а це вже публічна діяльність, якою займатися не можна. По-друге, у проведенні автономією конференції "Україністика в Росії". Цього теж робити не можна, Міністерство юстиції винесло керівникам автономії попередження – і вони вийшли зі складу оргкомітету наукової конференції. І нарешті, найстрашніше: Семененко брав участь у церемонії вшанування пам'яті жертв Голодомору. Російський суд розглядав цей епізод – але його не вдалося довести. А якщо б вдалося? І взагалі, чи можна російським громадянам, якою б діяльністю вони не займалися, наближатися до пам'ятників жертв голоду 30-х років, чи це акція, спрямована на підрив російсько-українських відносин? Ось, наприклад, коли у цього пам'ятника був патріарх Кирило? Все, мовчу-мовчу.
У сучасній Росії ніщо вже не можна дивуватися. І того, що через кілька днів після мітингу на Манежке правоохоронці увірвалися в єдину в російській столиці Бібліотеку української літератури – і, ймовірно, прикрили б її, якби не роздратована реакція української сторони, – цьому теж дивуватися не доводиться. Той же Лавров стверджує, що "було вилучено декілька книг, які зараз вивчаються на предмет нашого законодавства, яке забороняє розповсюдження націоналістичних ідей". Цікаво, чи бував балующійся віршуванням дипломат хоч в одному московському книжковому магазині, оглядав чи полиці, що ломляться від шовіністичної, ксенофобською, антисемітської, антикавказькі, антиукраїнської та й антиросійської, звичайно ж, літератури, – там всього вистачає. І щось я не помічав ні попереджень видавництвам, ні вилучених книг – нічого. Навіщо ж ламати комедію?
… Наприкінці 80-х нас, представників трьох щойно створених молодіжних клубів Москви – єврейського, українського і білоруського, – запросили до міськкому комсомолу. Секретар міськкому – зараз він, напевно, якийсь куршевельскій курортник – несподівано попросив мене затриматися і поцікавився, навіщо це мені, євреєві, займатися українським клубом. Я трохи роздратовано зауважив, що ще недавно за вивчення івриту євреїв саджали в табір, а тепер єврею ставлять в провину знання української мови. "Українці гірше євреїв – відповів мені секретар. – Євреї хоча б їдуть, а українці хочуть зруйнувати нашу велику країну".
Я тоді не надав значення цьому божевільному діалогу, тому що абсолютно не уявляв собі, що українці в Росії можуть опинитися в положенні євреїв 40-50-х років минулого століття – як ходили по єврейських п'єсам в ГОСЕТі , що їх культурні товариства прикриватимуть по суду – як закривали єврейські театри, газети і комітети. Але виявляється, можливо і це.
svit24.net
