Поляк Маріуш Вах розповів Dziennik Polski про зміну промоутера, період “безгрошів’я” і “депресії”, будні боксера, в якого ніхто не вірив, і про те, що подарувало йому впевненість у своїх силах:
– Ще рік тому Ви тренувалися в Новій Хуті, а вашим секундантом була наречена. Минуло небагато часу і Ваша ситуація сильно змінилася.
– І не думав, що так складеться. На власній шкурі я переконався, що життя може змінюватися як у калейдоскопі. Один бій, одне шоу, розмова з однією людиною – і все раптом повертається на 180 градусів. Так само було і з моєю кар’єрою, призупиненій нещодавно через травми і інші справи. У липні в мене був важливий бій і раптом про мене голосно заговорили. Мій приклад показує, що нікого не можна скидати з рахунків ні на початку, ні в середині шляху.
– Ви трохи самі не поставили на собі хрест. У 2009 році Ви сказали, що думаєте про те, щоб кинути бокс.
– Мене терзали сумніви … Мало хто знає, як виглядала моя кар’єра і що було в моєму особистому житті. Іноді ми жили тільки на гроші моєї нареченої. Вона отримувала на руки 1500 злотих і на це нам треба було прожити місяць у Варшаві. Я спочатку не працював, так що грошей не було. Думка про те, щоб кинути бокс, не раз приходила в голову, але через пару днів я думав: «Чорт, але що ж я буду робити?» Я ж нічого іншого не вмію. Піти працювати автомеханіком, якщо я не розбираюся в машинах? Реальним було лише працювати охоронцем на дискотеках, що означало великий ризик і малі гроші. Після кількох днів депресії я йшов у тренувальний зал і знову хотів проводити бої.
– Як довго тривав цей період?
– Близько півтора років.
– Якби біда сильно постукала у двері, Ви могли б звернутися до батьків – адже це батько привів Вас в тренувальний зал.
– Я ніколи не просив грошей ні в батьків, ні у кого із знайомих. Іноді я брав невеликі кредити, щоб заплатити за квартиру.
– Напевно, Ваше розчарування було дуже сильно: сильний чоловік – але не може бути повноцінним главою сім’ї.
– Добре, що тоді ще не було нашого малюка. Якби він з’явився раніше, я тоді точно припинив би боксувати, щоб піти на нормальну роботу. А так я підробляв охоронцем ночами. Так ми і справлялісь. Я охороняв кебабну забігайлівку, яка була відкрита цілодобово. Робота починалася о 23 годині, додому повертався в 7 ранку. Я працював 2 рази на тиждень, частіше не міг, тому що паралельно тренувався.
– Вам ставав у нагоді бокс під час роботи охоронцем?
– Я працював по п’ятницях і суботах, коли люди поверталися з вечірок, тому часто доводилося втручатися. У мене тоді рука була в гіпсі і мені було нелегко (сміх), проте мені вдалося пропрацювати весь час без шкоди для здоров’я. Приятель, з яким я зазвичай стояв в парі, у бійці отримав пляшкою по голові. Якби це сталося зі мною, тренування на пару місяців довелося б припинити.
– У цей час Ви лікували стару травму лівої руки.
– … і жив у невідомості, бо мені не допомагав мій клуб – група Анджея Гмітрука. Мені самому довелося про все клопотати – купувати ліки і проводити відновне лікування, хоча відомо, що у Варшаві все дорого.
– Ваше розставання з Анджеєм Гмітруком відбулося в малоприємній атмосфері. Промоутер утримував Вас чинним контрактом, але час показав, що праві саме Ви.
– Ми підписали контракт 6 років тому, але він відразу забрав собі всі 3 примірника. Спочатку все було елегантно – він платив і організовував бої, але під кінець мені довелося нагадувати про контракт. Гмітрук говорив, що це мій батько взяв договір, але ж навіть якби він прийшов за ним, Гмітрук не повинен був давати контракт нікому. До того ж батько його не отримав. Гмітрук хотів домовитися, тому я відвідував вечори, які він організовивал. Він хотів підписати зі мною контракт, але коли я хотів конкретики, мені знову доводилося чекати. Купа карток, шматків паперу, але нічого з цього не вийшло. Зрештою я звернувся до адвоката, щоб з’ясувати, що з моїм контрактом.
– Контракт уже був недійсним?
– Так, я підписав його на 3 роки і пізніше продовжив ще на 2. Коли я розмовляв з Гмітруком, він губився і не знав, який саме контракт він зі мною уклав – промоутерський або менеджерський. Потім він твердив, що контракту взагалі немає. Я був у такому сказі, що хотів подати в суд, але адвокат відрадив мене від цього, тому що справа б затягнулося. Мені не хотілося, щоб мене гальмував судовий процес, так як я зібрався переговорити з іншою промоутерською компанією. Зараз між мною і Гмітруком немає жодних контрактних зобов’язань.
– Вам шкода Гмітрука?
– Він поводився нечесно. Після одного бою він не заплатив мені половини обіцяної суми і запитав при зустрічі, підписували ми контракт на цей бій. Я сказав, що ні, на що Гмітрук: «Ну і чого ти тоді хочеш?»
– Напевно, такі випадки били по самолюбству?
– Найгірше були передсвяткові дні, особливо мені запам’ятався вечір перед Різдвом, коли я їхав на зустріч з ним, сподіваючись, що отримаю гроші і влаштую справжнє свято. Повернувся я ні з чим і чекаю тих грошей досі. Іноді й сльози навертаються …
– Це єдина заборгованість?
– Досі не оплачена одна операція у Варшаві. Гмітрук привіз мене в найдорожчу клініку, а пізніше говорив, що мене ніхто не примушував туди йти. Як тренер він в порядку, але людина він непорядна.
– Ваш теперішній тренер Хуан де Леон краще Гмітрука?
– Не скажу, що він тренер від Бога, але він всім серцем віддається роботі зі мною і вчить мене всьому, що вміє. Він дуже чуйний і прислухається до порад брата, який був хорошим боксером. Карлос навіть бився з Холіфілдом (1988, програв Евандеру ТКО-8)
– Як Ви потрапили з боксерського тупика, під крило нового промоутера Маріуша Колодзея?
– Ми познайомилися 5 років тому, коли в мене був бій недалеко від Чикаго. Маріуш був начебто одним зі спонсорів вечора. Ми не відновлювали контакт до минулого року: тоді за океан полетів Матеуш Мастернак та Маріуш попросив у нього мій телефон. Незабаром він зателефонував мені і запропонував бій у США, запевнивши, що візьме на себе всі витрати. Я вирішив поїхати туди і обговорити все на місці. Він не вимагав від мене відразу підписати контракт, порадив тільки погодитися на бій і прийняти рішення про довгострокову співпрацю пізніше, після того як я подумаю про це вдома. Я відчував, що він у мене сильно вірить. Маріуш бізнесмен, він не став би вкладати в справу, яка не обіцяє йому вигоди. Він вже зараз інвестує багато грошей в мою кар’єру і розкручування, тоді як у Польщі мене всі списали в утиль і жоден промоутер не хотів ризикувати.
– Як Ви поясните цю відсутність інтересу з боку вітчизняних промоутерів?
– Я з самого початку боксерської кар’єри чув, що нічого з мене не вийде. Говорили, що я занадто старий, високий, малорухомий, але з кожним боєм я все ж робив кроки вперед, двічі ставши чемпіоном Польщі.
– Вам 32 роки, значить, Колодзей простягнув руку допомоги в останній момент.
– Якби у мене був характер моєї нареченої Марти, ситуація змінилася б на краще набагато раніше. У мене ж добре серце, тому я не зміг раніше змінити промоутера. Багато хлопців бояться конфліктувати з промоутерами, тому що у тих великі гроші і вони можуть оплатити адвоката або затягнути процес на довгі роки, але ж спортсмен не може собі дозволити заморозити кар’єру надовго.
– Зараз випробуванням піддається Ваше сімейне життя …
– Тому ми хотіли б разом жити в США. Незабаром я отримаю робочу візу, стане легше перевезти туди родину. Ми не хочемо робити туристичну візу, тому що у разі відмови доведеться заново ставати в чергу.
– Вам 32, Ви провели чимало поєдинків …
– Я планую бути в хорошій формі ще близько 5 років. Пізніше можна буде погоджуватися на поєдинки з «молодими вовками» за хороші гроші.
– Останній бій з Кевіном Макбрайдом Вашому здоров’ю не завдав особливого збитку.
– Я налаштовувався на битву, але більше мене вимотала ситуація навколо поєдинку: я з усіх боків чув, що повинен перемогти, це сильно тиснуло. Деякі говорили, що мені треба перемогти достроково, щоб продемонструвати свою силу Томеку Адамеку. Маріуш Колодзей розряджав атмосферу, він радив мені показати хороший бокс, а не намагатися перемогти достроково.
– Ви розглядаєте можливість бою з польськими боксерами?
– Ми хотіли організувати бій у жовтні з Альбертом Сосновським. У нього є ім’я, він нещодавно провів бій за звання чемпіона світу і є екс-чемпіоном Європи. Такий поєдинок був би хороший з точки зору маркетингу і, що важливо, він катапультув б мене в рейтингах, але у Альберта зараз інший суперник. Скоро ми отримаємо кілька нових пропозицій і виберемо іншого, самого цікавого суперника.
– Кілька тижнів тому Вас готували в суперники Володимиру Кличку, але тема швидко заглохла.
– Якби я хотів тільки грошей, ми б прийняли бій в листопаді. Ми порахували проте, що варто почекати рік-півтора, щоб я набрався досвіду і більшому навчився. Тоді я вийду в бій і размажу Кличко на рингу. На сьогоднішній момент він би не завдав мені шкоди, але виграти за очками було б важко.
– Ви впевнені в собі як ніколи.
– Тому що бачу, що останні 2 тренувальні збори принесли користь. Зміни відбулися не тільки в моєму тілі, а й у психіці. Все почалося з того, що фізично я ніколи не був добре підготовлений. Я начебто займався в “тренажорці”, але часто без розуміння і навіть через рік не було жодного ефекту. Зараз мною займається фахівець і я на кожному тренуванні роблю все, як належить. Завдяки цьому пішла психологічна блокада, до того ж нові фахівці на тренуваннях виховують в мені агресію. Я втомився – а вони змушують далі працювати. Я їх вилаяв в серцях, а вони задоволені тим, що я знайшов в собі додаткові резерви енергії.
– Повернемося до братів Кличко. З молодшим Ви зустрілися кілька років тому на тренуваннях боксерів Universum.
– До мене там добре ставилися, бо я завжди давав хороший відпір . Я спарингував з усіма, крім українців, але ми там познайомилися. Я зможу перемогти Кличка в тому числі і завдяки спарингам в Німеччині. Я на власній шкурі переконався, чого варті найкращі суперважкоатлети. Зараз, перед боєм Олександра Повєткіна я б не говорив, що це олімпійський чемпіон, а просто вийшов на ринг, аби швидко з ним розправитися.
