Група механічних пристроїв, кожен з яких виконував команди незалежно один від одного, змогла зробити спільну роботу – забезпечити посадку робовертоліта.
У експерименті, проведеному американськими інженерами з Лабораторії робототехніки і штучного інтелекту (GRITS) при Технологічному інституті Джорджії, брало участь шість пристроїв.
П’ять з них – мініатюрні мобільні платформи Khepera. Невеликі розміри (діаметр – 5,5 см, висота – 3 см) і простота програмування роблять їх свого роду «модельними організмами» в експериментах робототехніків, що особливо стосується колективної поведінки. Один з п’ятірки був призначений лідером, а підопічних обладнали плоскими горизонтально розташованими пластинами у верхній частині. Останнім учасником став чотирьохгвинтовий літальний апарат, розміри якого трохи перевершували величину його наземних побратимів.
У ході тестів кожен робот отримував своє завдання. Ватажкові треба було переміститися в певну точку, підлеглим наказали слідувати за ним, вертольоту ж наказали баражувати/нависати над наземною групою. У заданій точці квартет рядових роботів отримав команду вишикуватися в квадрат. Пластини над «головами» мікромашин утворили посадочний майданчик, куди і сів повітряний апарат.
Особливістю експерименту було те, що механічні учасники не знали про завдання «колег», не мали можливості спілкуватися, а могли лише визначати своє місце розташування відносно один одного. Проте вони правильно визначили свою роль в цих маневрах, і мета була досягнута.
