Зображення райдужної оболонки невдовзі використовуватимуть не тільки для ідентифікації персони – вони також зможуть підтвердити расу та стать.
Райдужна оболонка визначає розмір зіниці та колір очей. Вона перетворюється в складний та унікальний візерунок по мірі розвитку плоду людини і надалі залишається незмінною впродовж усього життя особи. Цей факт успішно використовується біометричними системами, які базуються на принципі, що кожна райдужна оболонка повністю відрізняється від будь-якої іншої.
Але це не зовсім так, стверджують Кевін Бойер та його колеги з університету Нотр-Дам в Саут-Бенді, Індіана. Вони розробили систему, яка може виділити подібності між різними ірисами, а не відмінності. Початкові тести показали, що система може розрізнити людей двох різних рас і визначати стать – повідомляє видання New Scientist.
При типовому скануванні сітківки, камера отримує зображення людського ока коли на нього потрапляє світло з ближнього інфрачервоного спектру. Програма визначає райдужну оболонку ока і потім аналізує 1024 зразкові ділянки, шукаючи характерні візерунки у відбитому від волокон строми (прозорого шару рогівки) світлі.
Метод, розроблений командою Бойера на рівень складніший. Для кожних зразкових ділянок, їх програма визначає лінії або плями у стромі, і зберігає цю інформацію. Вона також записує зміни яскравості на ділянках.
Цей багатший набір характеристик дозволив дослідникам скласти алгоритм пошуку спільних ознак серед ірисів відомого етнічного походження та статі. Коли науковці сформували систему у базу даних невідомих райдужних оболонок 1200 людей, вона могла розрізнити китайця від кавказця з точністю більше 90 відсотків, та ідентифікувати стать з точністю 62 відсотки.
Причиною нижчої ймовірності визначення статі, на думку Бойера, є відсутність у дослідників чіткого уявлення про те, які особливості візерунку сітківки відповідають за стать.
Результатом впровадження нової системи буде ускладнення фальсифікації ідентифікаційних даних, а також можливість підрахунку кількості людей різних етнічних груп при перетині кордонів, без запису їх особи.
Більшість комерційних систем розпізнавання сітківки використовують алгоритм, розроблений Джоном Даугменом з Кембриджського університету і запатентований у 1992 році. Суть його алгоритму полягає в комп'ютеризації процесу математичного аналізу випадкових участків, видимих на зображенні райдужної оболонки для створення бінарного коду. Цей код є настільки унікальним для кожної особи (навіть ідентичні близнюки мають різні коди райдужної оболонки), що навіть 70 відсотків співпадіння при порівнянні зображень сітківки достатньо для
успішної перевірки особи. Шанс співпадіння зображень двох різних сітківок більш ніж на 70 відсотків становить менше ніж 1 на 10 мільярдів.
