Важко пригадати настільки ж яскравий і динамічний сезон Великих Призів, який би тримав учасників та вболівальників у напрузі від першої до останньої гонки. Поки команди збираються з силами перед початком нового чемпіонату, ми згадуємо ключові події року, що минає як на трасі, так і за її межами.
Комусь вдалося випробувати радість від успіху, хтось скуштував гіркоту розчарування, але всі без винятку учасники “Великого цирку” закінчили сезон-2012 знесиленими. Ніколи раніше календар чемпіонату не був настільки виснажливим і не перебував відразу з двадцяти етапів. Лише літня пауза довжиною в один місяць дозволила командам “зарядити батареї”, щоб знову поринути в щільну і, деколи, безкомпромісну боротьбу. Можливо, графік “Формули-1” зразка 2012 року і не був би оригінальним, якби не довгожданий дебют американського Гран Прі. Гонка в техаському Остіні вдалася на славу і дійсно стала окрасою чемпіонату.
Одному Богу було відомо, що ж відбулося в першій половині спортивного сезону – кожна з семи перших гонок приносила “Формулі-1” нового переможця. Зрозуміло, головним чинником, предопределяющим успіх або провал, стала робота з італійськими шинами Pirelli. Пошук потрібних налаштувань для ефективної роботи гуми був те саме що гра в рулетку і зайняв цілу вічність за мірками “Формули-1”. Розібратися, що до чого, командам вдалося лише ближче до екватора сезону, після чого протистояння в чемпіонаті набуло більш традиційний вид.
Мабуть, головною новиною минулого року стала заява Шумахера про завершення своєї гоночної кар’єри – через три роки безуспішних спроб витягнути Mercedes з середини пелетону Міхаель пішов, і цього разу, схоже, остаточно. Рішення семиразового чемпіона світу спричинило за собою цілий ряд цікавих кадрових перестановок. Навряд чи Льюїс Хемілтон може відповісти на питання, чи правильний він зробив крок, погодившись зайняти місце легендарного німецького пілота в “Срібних стрілах”, але цей вчинок дійсно можна назвати дорослим. Британець добровільно взяв на себе додаткові проблеми, попрощавшись з McLaren, а заодно і практично стовідсотковою гарантією участі в боротьбі за титул, але сам Льюїс вважає за краще називати це “новим викликом”. Єдиним гонщиком, хто точно виграв від подібних рокіровок, став Серхіо Перес. Можливо, мексиканець і сам не чекав, що так скоро зможе потрапити в команду вищого ешелону, та ще й не в виховала його Ferrari.
З відходом Міхаеля “Формула-1”, безумовно, втратить одного з шести чемпіонів світу, які одночасно приймали участь в минулому сезоні. Однак, для вважають, що F1 “вже не та”, є і хороша новина. Кімі Райкконен повернувся, і зробив це настільки успішно, наскільки це взагалі можна зробити після двох років відсутності і за кермом не найшвидшої машини Lotus. Двадцять фінішів при двадцяти стартах, шість подіумів, перемога в Абу-Дабі і третє місце в особистому заліку першості змусили замовкнути навіть особливо недовірливих скептиків – Кімі точно не втратив ні грама самовладання і швидкості. А ще здатності поставити на місце командний місток виразами на кшталт “Дайте мені спокій, я знаю що робити”.
І адже дійсно знає, на відміну від свого напарника. Ромен Грожан, безумовно, продемонстрував свій потенціал, але прославився аж ніяк не швидкістю. За провину в стартовому завалі на трасі в Спа і регулярну “гру в боулінг” чужими болідами француз заробив найсуворіше покарання, яке взагалі може бути у Великих призах – дискваліфікацію з наступної гонки. І лише “психотренінг” з боку керівництва Lotus дозволив остаточно розладнаному Ромена не вибитися з колії. Правда, крім Грожана був ще один гонщик, який зібрав практично всі існуючі покарання – витівки Пастора Мальдонадо теж створили якийсь прецедент. До останнього Гран Прі венесуельський пілот Williams, крім інших штрафів, накопичив відразу три попередження стюардів, за що і поплатився втратою десяти позицій на старті. Втім, не вперше. Але Пастор хоча б встиг відзначитися і з позитивної сторони – в Барселоні венесуелець приніс команді Френка Вілльямс першу за довгих вісім років перемогу.
Було б не справедливо не відзначити успіхи російського пілота “Формули-1”. У дебютному для себе році в складі команди Тоні Фернандеса Віталій Петров домігся, мабуть, максимального результату для нинішніх можливостей Caterham F1 і гідно виглядав на тлі свого більш досвідченого напарника Хейккі Ковалайнена. Петров не настільки сильно, як фін, проводив кваліфікації, але в гоночних умовах часто опинявся попереду Хейккі і в кінцевому рахунку відібрав у Marussia раніше упущену десятий рядок Кубка конструкторів. Однак, майбутнє Віталія досі не визначено. Можливо, команді Caterham видніше: чи платити зарплату Ковалайненом або отримувати гроші від спонсорів Петрова при схожих результатах. У будь-якому випадку відповідь на це питання незабаром стане відомий.
Головною ж інтригою всього минулого чемпіонату, безумовно, стала боротьба за титул в особистому заліку. Болід Ferrari не був швидким, але завдяки своїм стабільним виступам до екватора сезону Фернандо Алонсо накопичив 40-очкову перевагу над найближчими суперниками, і саме іспанця вважали основним претендентом на чемпіонське звання. Але все накопичене перевага буквально розтануло після серії переконливих перемог Себастьяна Феттеля, так що до кінцівці сезону обидва гонщики підійшли практично в паритеті. Але за одним лише винятком – Едріан Ньюї зумів надати Феттелю найшвидший болід, а от інженери Скудерії з цим завданням не впоралися. У багатій на події бразильської гонці Себастьяну довелося непросто, але саме він вийшов з сезону-2013 триразовим чемпіоном світу.
Суперечки навколо фінального Гран Прі в Інтерлагосі вщухли ще не скоро після його закінчення. Уболівальники Ferrari не могли заспокоїтися через такого результату чемпіонату і буквально змусили Маранелло звернутися за роз’ясненнями в FIA з приводу підозр у спірному маневрі гонщика Red Bull. Вони виявилися безпідставними, хоча неприємний осад залишився як у Скудерії, так і у “Червоних Биків”. Не можна не погодитися, що будь-який з цих пілотів був вартий титулу. І роздобув його гонщик на найшвидшою машині чемпіонату.




