Коли твій діагноз звучить, як смертний вирок, думка про те, щоб присвятити вільний час якомусь новому захопленню здається абсурдною. Але цій жінці в’язання допомогло перемогти рак, як фізично, так і морально.
“Мені поставили діагноз рак грудей, а потім швидко провели дві операції, одну за іншою, – розповідає англійка Тессса Каннінгем. – Потім почалася хіміотерапія. Голова розколювалася, живіт вивертало навиворіт, у мене ледь вистачало сил з’єднати два слова між собою. А похід від ліжка до туалету вимагав нелюдських зусиль. Я втратила волосся на голові, втратила бюст, мозок постійно бомбардував мене образами смерті та вмирання. Посередині цього пекла мені допомогла одна річ, про яку нічого подібного і не подумаєш – в’язання. Я почала в’язати, просто для того, щоб відволіктися від кошмарних думок хоча б на п’ять хвилин. Ледь ворушила пальцями спочатку, але потім ставало легше. Помітила, як тільки я торкаюся до холодних спиць і теплого клубка шерсті, то моє серце перестає скажено битися. Ритмічні рухи кистей рук і пальців якимось чином заколисували мозок, я відчувала себе умиротвореною.
І ще стежила за тим, як джемпер щодня зростає сантиметр за сантиметром. У мене з’явився привід для гордості. І дуже захотілося прожити подовше, щоб встигнути його поносити. Потім я вже мріяла зв’язати светри і шапочки для чоловіка і двох дітей. В’язати я навчилася ще підлітком, але за роки роботи і сімейного життя майже закинула це захоплення.
Дивно, але концентрація на візерунку, на процесі з’єднання нитки, на стежках допомагала забувати про те, що лякало найбільше. Думаю, що в’язання багато в чому врятувало мені життя, дозволило пройти через хімію в нормальному психологічному і фізичному стані. Поки не ти заберешся глибоко в свій мозок і не заспокоїш його, тобі не перемогти рак “.
