Наш язик являє собою складний аналізатор смаку, який може сказати, коли в їжі міститься небезпечна концентрація солі. Люди здатні розрізняти солодкий, гіркий, кислий, солоний і смак білкових продуктів (умами).
Солодкий смак і умами підвищують апетит, чого не скажеш про кислий і гіркий.
З солоним все складніше. У нього є певні “обмеження безпеки”. Якщо рівень солі перевалив за цю позначку, то ініціюється така ж реакція, що і на кисле або гірке. Це вроджені механізми, що дозволяють підтримувати здоров’я. Притому, сіль потрібна тілу. Смакові рецептори же регулюють концентрацію. У них є іонні канальці, в які потрапляють заряджені частинки натрію і хлориду. Дані рецептори активують смакові нерви, які передають інформацію про смак у мозок.
Робота цієї системи була вивчена на прикладі гризунів. Вчені блокували різні смакові рецептори і потім оцінювали, наскільки явно смакові нерви реагували на надлишок солі. Блокування рецепторів, що відповідають за гіркий смак, призводило до того, що нерви менше реагували на високу концентрацію солі. Тому гризуни, які не розпізнають гірке, охоче пили як злегка підсолену воду, так і дуже солону.
Звичайні ж тварини відмовлялися від надмірно солоного розчину. Можливо, у людей, що віддають перевагу продуктам з високою концентрацією солі, даний механізм працює особливим чином.




