У 1660-х років Олександр Пофем, глухий нащадок шляхетного англійського сімейства, приступив до освоєння мови.
Його вчитель Джон Валліс написав з такої нагоди своєрідний підручник, який в 2008 році був виявлений в маєтку Літлкот і ретельно вивчений. Лінгвіст Девід Крем з Оксфордського університету, який розповів про знахідку на спеціальному заході Королівського товариства, вважає, що Валліс набагато випередив свій час.
Так повелося з давніх пір, що глухих вважали дурників, ідіотами, бовдурами (власне кажучи, це вірно по сей день, коли паралізована, позбавлена дару мови людина сприймається недоумкуватою, хоча насправді з інтелектом у неї все в порядку: він усього лише не може говорити). Їм не дозволялося складати заповіт або приймати спадщину. А проблема була лише в тому – і Валліс це, здається, зрозумів одним із перших, – що глухих не вчили спілкуватися.
Благородне сімейство не могло допустити, щоб їх син втратив високий статус, і тому запросило в якості вчителів двох видатних людей свого часу, титанів англійського Відродження – музичного теоретика Вільяма Холдера і математика Джона Валліса (до речі, саме він ввів знак ∞).
Успіх був приголомшливим: Олександр навчився не тільки спілкуватися, але й говорити (на жаль, невідомо, наскільки добре), став знаменитістю і був представлений до двору. Справа закінчилася тим, що він одружився на дочці однієї з найблискучіших интеллектуалок свого часу і був покровителем філософа Джона Локка. Репутація сімейства була врятована.
Судячи з рукопису в шкіряній палітурці, саме Валліс усвідомив, що мова і спілкування не рівні один одному. Іншими словами, здатність виробляти звуки не гарантує, що тебе зрозуміють. І навпаки: глухі можуть спілкуватися, але перш, ніж учити їх мови, треба зрозуміти їх самих, встановити з ними контакт. Результатом стала примітивна символічна мова – далекий прообраз сьогоднішньої.
Книжечка містить докладний опис вокальної артикуляції, геометричні фігури і символи, вправи з фонетики, синтаксису та побудові фраз.
Валліс, звичайно, не був першим. За сотні років до нього ченці бенедиктинського ордена, що давали обітницю мовчання, виробили власну мову жестів, на підставі якого в Іспанії робилися спроби навчити глухих спілкуватися.
