Для багатьох фраза «Включаємо іонний двигун» може здатися причетною швидше до якогось фантастичного фільму, на кшталт «Зоряних воєн», ніж відноситися до реального світу. А іонні двигуни насправді використовуються в різних космічних місіях вже більше сорока років і вони як і раніше продовжують залишатися об’єктом активних досліджень з боку вчених.
Ці двигуни мають неймовірну паливну ефективністю, але їх мала тяга вимагає їх постійної роботи – звідси і всі проблеми при їх застосуванні. Адже постійна робота – це постійний знос, і як наслідок – серйозне обмеження періоду їх експлуатації та життєздатності. Але група вчених з дослідницької лабораторії NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) придумали новий дизайн двигуна, який виключає знос і відкриває двері для можливих майбутніх місій за межами нашої Сонячної системи.
Різні типи іонних двигунів почали застосовувати в космічних місіях ще в 1964 році, коли NASA запустила програму суборбітального польоту SERT (Space Electric Rocket Test I). Після цього в багатьох космічних польотах на тій чи іншій стадії використовувалися такі двигуни. Наприклад, кілька комунікаційних супутників досягали своїх ключових геосинхронних орбіт використовуючи саме іонну тягу.
А апарат SMART-1 виробництва Європейського космічного агентства хоч і використовував при виході на навколоземну орбіту звичайні двигуни, для польоту до місячної орбіти використовував іонні движки.Але у всій своїй красі іонні двигуни змогли розкритися тільки при польотах у далекий космос: місіях NASA Deep Space One і Dawn, і місії Hayabusa від Японського аерокосмічного дослідницького агентства, де іонні двигуни активувалися на різних стадіях, протягом декількох років і створювали тягу в кілька сотень ньютон.




