49 Кіта, від якої нас відділяють якісь 189 світлових років, була б самою звичайною зіркою, якби не оточення.
Начебто і спектральний A1VC-клас не так рідкісний, як блакитні гіганти (втім, і не так часто, як червоні карлики), і Металічність сама що ні на є буденна, і маса (2,17 сонячної) не екстраординарна. Але є важлива деталь: довкола неї на видаленні в півсотні а. тобто багато газу, даний хмара.
Тим часом зірці, за різними оцінками, від 40 до 60 млн років. Зазвичай газова хмара у міру формування планетної системи закономірно розсмоктується. Тобто після першого мільйона років життя газового надлишку навколо зірки просто не може бути (якщо тільки вона не з регіону з високою концентрацією міжзоряного газу). А ось 49 Кіта вже 17 років (на зло здивованим астрономам?) Демонструє те, чого бути не повинно. Так звідки ж там газ? Якщо планети в кометній поясі таких масштабів і є, то масштаби їх бомбардування повинні перевершувати все мислиме.
Бенджамін Цукерман з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі і Інсеок Сонг з Університету Джорджії (обидва – США) припустили наступне. Вся справа в надмірному, гіпертрофованому варіанті пояса Койпера, присутньому в цій молодій системі. Маса нашого пояса дорівнює 0,1 земної. Останні 4,5 млрд років неабияк прорідили його: безліч комет падало і продовжує падати на планети. На самому початку, після формування Сонячної системи, він важив 40 земних мас і успішно забезпечував інтенсивну бомбардування і Землі, і інших небесних тіл.
За розрахунками астрономів, «пояс Койпера» 49 Кіта важить 400 земних мас, тобто в десять разів важче, ніж у молодості Сонячної, і в 4 тис. разів – ніж зараз.
У нашій системі зіткнення між кометами виключно рідкісні, бо самі комети малі. Зазвичай «наші» комети стикаються з планетами або іншими крупними тілами. Але там, де їх сотні трильйонів, все стає з ніг на голову: як би не були малі комети, їх занадто багато, щоб можна уникнути десятка взаємних поштовхів в хвилину.
Поки не дуже зрозуміло, які наслідки це може мати для розвитку системи в цілому. Більш-менш точно можна оцінити лише кількість газу, що вивільняється після цих колізій. Знову ж таки, трохи ближче до зірки, особливо всередині її «снігової лінії», комети повинні стикатися рідше, що може допустити формування там планет, хоча поки прилади та не дозволяють виявити їх. Але можна точно сказати, що формування планет-гігантів в районі, де знаходиться кометний пояс такої маси, повинно радикально відрізнятися від відомих сценаріїв.
