Заради своєї дитини мати готова віддати все, навіть життя. Така поведінка притаманна не лише людині, а й тваринам.
Тут можна згадати самок дельфінів, які перестають спати на якийсь час, коли піклуються про дитинчат, або павуків, які буквально віддають себе на поталу власним павучатами. Дослідники з Каліфорнійського університету в Сан-Франциско (США) виявили, що подібну самопожертву можна виявити чи не на клітинному рівні: виявилося, що материнські клітини дріжджів віддають власні мітохондрії дочірнім і роблять це настільки безкорисливо, що врешті-решт гинуть самі.
Зазвичай ми представляємо поділ клітин так: клітина розпадається на дві однакові частини, даючи початок двом однаковим копіям себе самої. У цьому випадку кожна з «дочок» отримає приблизно однакове число мітохондрій. Так відбувається у випадку, наприклад, звичайного мітозу. Але клітини не завжди діляться суворо навпіл. У деяких випадках дочірні клітини, будучи зовні однакові, ведуть себе по-різному, як це відбувається, наприклад, зі стовбуровими і деякими раковими. У разі дріжджів відмінностей від класичної схеми ще більше, тут взагалі можна говорити тільки про одну дочірню клітку, яка відгалужується від материнської. Дочірня клітина дріжджів помітно менше батьківської, і можна було б очікувати, що вона при цьому отримує менше мітохондрій, пропорційно своєму розміру.
Однак все йде рівно навпаки. Мітохондрії забезпечують енергією, і їх необхідність для зростаючої клітини очевидна. Як пишуть дослідники в журналі Science, дочірні клітини дріжджів отримують набагато більше мітохондрій, ніж можна було б припустити по їх розміром. Материнські клітини за допомогою молекулярних моторів і білків цитоскелету активно перекачують додаткові мітохондрії своїм «дочкам», щоб тим не довелося зіткнутися з енергетичним дефіцитом. При цьому погіршується самопочуття самих материнських клітин, які починають вмирати після десятого покоління дочірніх. І рідкісна батьківська клітина доживає до двадцятого сеансу брунькування.
Автори роботи вважають, що така ж турбота може мати місце і в інших випадках нерівноправного поділу – наприклад, у вищезазначених стовбурових і ракових клітин. Якщо так, то в руках у вчених може опинитися ще один спосіб контролю над розмноженням як тих, так і інших, з придушенням або активацією «материнських» інстинктів батьківських клітин.
