М’язові тканини серця володіють механічною жорсткістю і високою електропровідністю, а також зберігають міцність в процесі ритмічного скорочення протягом всього життя організму. Всі ці самі звичайні характеристики надзвичайно складно відтворити в лабораторних умовах. А між тим штучні серцеві м’язи, максимально наближені до оригіналу, явно не виявилися б зайвими як в медицині, так і в робототехніці.
Вченим з підрозділу з охорони здоров’я і технологіям Гарвардського університету і Массачусетського технологічного інституту (Harvard-MIT Division of Health Sciences and Technology) вдалося досягти небачених раніше результатів. Команда фахівців під керівництвом Алі Хадемхоссеіні (Ali Khademhosseini) створила новий гібридний матеріал, що поєднує в собі живі клітини серцевого м’яза щура (кардіоміоцити), які проводять вуглецеві нанотрубки і гель, який забезпечує сприятливе середовище для клітин.
Вчені відзначають, що проблемою багатьох попередніх гібридних м’язів було те, що полімер або гель, необхідний для виживання і функціонування клітин, значно зменшував електропровідність штучної тканини і її механічну міцність. Цей момент особливо критичний в медицині, при використанні штучних аналогів в якості своєрідних «латок» на ділянках міокарда (серцевого м’яза), які були пошкоджені в ході серцевого нападу (інфаркту міокарда). Адже, якщо така «заплатка» гірше проводить електрику, ніж живий м’яз, то будуть виникати затримки в передачі електричного сигналу у всьому органі. Це означає, що гібридна тканина не зможе розвиватися і скорочуватися в такт серцю, буде заважати його нормальній роботі.
Група доктора Хадемхоссеіні вирішила проблему електропровідності, а заодно і міцності тканини, додавши вуглецеві нанотрубки в гель, який сприяє зростанню штучної м’язи.
Далі вченим залишалося тільки посіяти на цей живильний субстрат-каркас кардіоміоцитів гризунів.
У своїй статті в журналі ACS Nano дослідники повідомляють, що їхній гібридний м’яз не поступається в еластичності живому аналогу в організмі щура і добре себе показав в основній роботі-синхронному скороченні.
Дослідники стверджують, що новий матеріал здатний на багато що з того, що притаманне живій тканині і біологічним клітинам, наприклад, він може реагувати на навколишнє середовище і її зміни. Штучна тканина може плавати у воді, а також виконувати багато інших дій, які легко запрограмувати, варіюючи її форму і товщину.
Зараз новому штучному серцевому м’язі необхідно пройти численні випробування на безпеку. Особливе побоювання медиків викликає можлива присутність слідів токсичних металевих каталізаторів, які зазвичай використовуються при отриманні нанотрубок.
Які б результати не показала медична експертиза, дослідники упевнені, що їм вдалося досягти нової висоти в створенні штучної м’язової тканини і що їх напрацювання будуть використані при створенні нових гібридних робототехнічних систем.




