Вчені знайшли молекули відповідають за формування пам’яті. Дві групи нейробіологів в дослідах на трансгенних мишах незалежно показали, що білок протеїнкіназа М-дзета (PKM-ζ), відомий як “молекула пам’яті”, насправді не пов’язаний з її формуванням і підтриманням.
Уявлення про “молекулі пам’яті” засноване на дослідах, в ході яких вченим вдавалося стерти спогади щурів, тимчасово заблокувавши роботу PKM-ζ за допомогою спеціального пептиду-інгібітора ZIP (zeta inhibitory peptide). Ін’єкція цього пептиду в різні області мозку, проведена безпосередньо перед стимулом-нагадуванням, приводила до зникнення у тварин раніше виробленого умовного рефлексу.
Автори двох нових статей звернули увагу на те, що всі численні публікації, в яких досліджується роль PKM-ζ, проводилися з використанням саме інгібітора ZIP. Учені вирішили відтворити той же ефект не вдаючись до допомоги пептиду, а видаливши з геному тварин ген самої PKM-ζ.
Виявилося, що видалення “гена пам’яті” абсолютно не впливало на запам’ятовування нової інформації у трансгенних мишей. Такий ефект можна було б пояснити компенсацією – тим, що роль PKM-ζ в ході розвитку узяв якийсь інший білок. Однак, точно таке ж відсутність впливу на пам’ять спостерігалося і у тих мишей, у яких ген вирізував з генома вже в дорослому віці, коли повна компенсація практично неможлива.
Цікаво, що інгібітор ZIP чинив на пам’ять трансгенних мишей точно таку ж дію, як і на пам’ять контрольних тварин. Таким чином, його ефект стирання спогадів виявився пов’язаний не з інгібуванням PKM-ζ, як вважалося раніше, а з дією на якісь інші, ще не відомі мішені.
Дослідження пам’яті є одним з найбільш швидко розвиваються напрямків нейробіології. Основою пам’яті вважається довготривала потенціація – підвищення ефективності проведення імпульсу в певних синапсах між нейронами. Раніше вважалося, що за підвищення ефективності синапсів відповідає саме PKM-ζ.




